Главная       Продать работу       Заказать работу       Блог       Контакты       Оплата       О нас       Как мы работаем       Регистрация       Вход в кабинет
Тех. дипломные работы
   автомобили
   спец. техника
   станки
   тех. маш.
   строительство
   электроснабжение
   пищевая промышленность
   водоснабжение
   газоснабжение
   автоматизация
   теплоснабжение
   холодильники
   машиностроение
   др. тех. специальности

Тех. курсовые работы
   автомобили
   спец. техника
   станки
   тех. маш.
   строительство
   детали машин
   электроснабжение
   газоснабжение
   водоснабжение
   пищевая промышленность
   автоматизация
   теплоснабжение
   ТММ
   ВСТИ
   гидравлика и пневматика
   машиностроение
   др. тех. специальности

Тех. дополнения
   Отчеты
   Расчетно-графические работы
   Лекции
   Задачи
   Лабораторные работы
   Литература
   Контрольные работы
   Чертежи и 3D моделирование
   Тех. soft
   Рефераты
   Общий раздел
   Технологический раздел
   Конструкторский раздел
   Эксплуатационный раздел
   БЖД раздел
   Экономический раздел
   Экологический раздел
   Автоматизация раздел
   Расчетные работы

Гум. дипломные работы
   педагогика и психология
   астрономия и космонавтика
   банковское, биржевое дело
   БЖД и экология
   биология и естествознание
   бухгалтерский счет и аудит
   военное дело
   география
   геология
   государство и право
   журналистика и СМИ
   иностранные языки
   история
   коммуникации
   краеведение
   кулинария
   культура и искусство
   литература
   экономика и торговля
   математика
   медицина
   международное отношение
   менеджмент
   политология
   музыка
   религия
   социология
   спорт и туризм
   таможенная система
   физика
   химия
   философия
   финансы
   этика и эстетика
   правознавство

Гум. курсовые работы
   педагогика и психология
   астрономия и космонавтика
   банковское, биржевое дело
   БЖД и экология
   биология и естествознание
   бухгалтерский счет и аудит
   военное дело
   география
   геология
   государство и право
   журналистика и СМИ
   иностранные языки
   история
   коммуникации
   краеведение
   кулинария
   культура и искусство
   литература
   экономика и торговля
   математика
   медицина
   международное отношение
   менеджмент
   политология
   музыка
   религия
   социология
   спорт и туризм
   таможенная система
   физика
   химия
   философия
   финансы
   этика и эстетика
   правознавство

Гум. дополнения
   Отчеты
   Расчетные работы
   Лекции
   Задачи
   Лабораторные работы
   Литература
   Контрольные работы
   Сочинения
   Гум. soft
   Рефераты

Рефераты
   Авиация и космонавтика
   Административное право
   Арбитражный процесс
   Архитектура
   Астрология
   Астрономия
   Банковское дело
   Безопасность жизнедеятельнос
   Биографии
   Биология
   Биология и химия
   Биржевое дело
   Ботаника и сельское хоз-во
   Бухгалтерский учет и аудит
   Валютные отношения
   Ветеринария
   Военная кафедра
   ГДЗ
   География
   Геодезия
   Геология
   Геополитика
   Государство и право
   Гражданское право и процесс
   Делопроизводство
   Деньги и кредит
   ЕГЭ
   Естествознание
   Журналистика
   ЗНО
   Зоология
   Издательское дело и полиграф
   Инвестиции
   Иностранный язык
   Информатика
   Информатика, программировани
   Исторические личности
   История
   История техники
   Кибернетика
   Коммуникации и связь
   Компьютерные науки
   Косметология
   Краеведение и этнография
   Краткое содержание произведе
   Криминалистика
   Криминология
   Криптология
   Кулинария
   Культура и искусство
   Культурология
   Литература : зарубежная
   Литература и русский язык
   Логика
   Логистика
   Маркетинг
   Математика
   Медицина, здоровье
   Медицинские науки
   Международное публичное прав
   Международное частное право
   Международные отношения
   Менеджмент
   Металлургия
   Москвоведение
   Музыка
   Муниципальное право
   Налоги, налогообложение
   Наука и техника
   Начертательная геометрия
   Оккультизм и уфология
   Остальные рефераты
   Педагогика
   Политология
   Право
   Право, юриспруденция
   Предпринимательство
   Прикладные науки
   Промышленность, производство
   Психология
   психология, педагогика
   Радиоэлектроника
   Реклама
   Религия и мифология
   Риторика
   Сексология
   Социология
   Статистика
   Страхование
   Строительные науки
   Строительство
   Схемотехника
   Таможенная система
   Теория государства и права
   Теория организации
   Теплотехника
   Технология
   Товароведение
   Транспорт
   Трудовое право
   Туризм
   Уголовное право и процесс
   Управление
   Управленческие науки
   Физика
   Физкультура и спорт
   Философия
   Финансовые науки
   Финансы
   Фотография
   Химия
   Хозяйственное право
   Цифровые устройства
   Экологическое право
   Экология
   Экономика
   Экономико-математическое мод
   Экономическая география
   Экономическая теория
   Этика
   Юриспруденция
   Языковедение
   Языкознание, филология

Главная > Блог


Вплив порушення мовного розвитку дітей з вадами слуху на протікання їх психічних процесів

У розвитку дитини слух і мова тісно пов'язані між собою. Оволодіння мовою — однією з центральних найважливіших психічних функцій,  у визначальному ступені залежить від слуху. Дитина, що має серйозні дефекти слуху, не зможе самостійно навчитися говорити, тому що нечітко сприймає звукову мову, не чує звукових зразків. Слух має виняткове значення для формування вимовної сторони мови. Дитина з вадами слуху не може контролювати власну  вимову. Відповідно від цього в значній мірі страждає його усне мовлення. Всі ці фактори негативно впливають на процес оволодіння всією складною системою мови, а отже, обмежують можливості навчання   й    пізнання навколишнього світу. Мова лежить в основі розвитку інших пізнавальних процесів, тому її відсутність  або недорозвинення порушує розумову діяльність [14].

Розглянемо деякі особливості й своєрідність розвитку аномальних дітей кожної із розглянутих вище категорій і як цей розвиток пов'язаний з можливістю оволодіння мовою.

Глухі діти. За часом виникнення розрізняють ранню й пізню глухоту. Поразка слуху, що виникла в дитини в домовному періоді або на самому початку формування мови, дає підставу говорити про ранню глухоту. Пізньою вважається глухота, що вразила дитину, яка вже опанувала мову.

Рання глухота різко обмежує можливість опанувати словесну мову й призводить до глухонімоти, тому що дитина не може розбірливо сприймати мову, наслідувати оточуючих [27].

Термін «глухонімота», що рідко вживається у наш час, відбиває наявність причинної залежності між поразкою слуху (глухотою) і відсутністю мови (німотою). Німота є наслідок глухоти. При цьому в глухонімих, як правило, не спостерігається яких-небудь органічних (первинних) поразок мовного апарату (у периферичному або центральному відділах). Відсутність мови є вторинним відхиленням у розвитку й спричиняє цілий ряд різних відхилень психічного розвитку (порушення зорового сприйняття, наочного мислення й інших пізнавальних процесів). Уповільнюється темп психічного розвитку глухонімої дитини. Через неможливість сприймати словесну мову така дитина збіднено усвідомлює зовнішній світ, його реакції на зовнішні подразники спрощені й звужені. Отже, частковий периферійний дефект викликає своєрідний аномальний розвиток, що характеризується не тільки відсутністю мови, але й інтелектуальним недорозвиненням, помітними ускладненнями в навчанні. Таких дітей нерідко приймають за розумово відсталих або страдаючих на  важкі розлади мови. Однак навчання в спеціально організованих умовах, що стимулюють компенсаторні процеси глухонімих, поступово згладжує й виправляє дефекти психічного розвитку, переборює «німоту». Глухоніма дитина, залишаючись глухою, поступово перестає бути німим і стає глухим мовцем. Тому термін «глухонімий» фактично перестає відбивати дійсний стан дитини і його широке застосування й тлумачення стає неправомірним [14].

Компенсаторні можливості глухих дітей допомагають їм у подоланні свого основного дефекту — порушення функцій слухового аналізатора. Збережені аналізатори використовуються глухими дітьми для пізнання навколишньої дійсності, орієнтування в побуті [10]. Наочно-зорові форми пізнання переважають у глухих дітей над словесно-логічними. Читання, письмові роботи, а не усне мовлення в основному формують словесно-мовну систему глухої дитини. Вона оперує наочними образами, поданнями про зовнішній світ. Потреба в спілкуванні з навколишніми ж може бути реалізована за допомогою мови. Глуха дитина шукає інші способи й засоби спілкування за допомогою предметів, дій, малюнків, звертається до змушеної форми спілкування — міміко-жестикуляторної мови (жестової мови), заснованої на системі жестів, кожний з яких має своє значення.

Комплекс образів, подань у сполученні з жестовими засобами становить основу розвитку мислення глухих, які не опанували словесну мову.

Однак своєрідність і примітивізм такої мови очевидні. Число жестів незрівнянно менше числа наявних у мові слів. Відсутні жести, що позначають багато понять, а  близькі поняття — не диференціюються. Бідно представлені морфологічні синтаксичні особливості мови. Якимось чином доповнює й уточнює жести міміка. Отже, міміко-жестикуляторна мова ніколи рівноцінно не замінить словесної мови як основу мислення, яке у цьому випадку залишиться наочно-образним. Жестова мова може застосовуватися в навчанні вузького кола людей, що володіють системою її знаків. Дуже важливе для глухих спілкування зі тими, хто чує,  в таких умовах виключається [23].

Повноцінна компенсація не мислиться без організації спеціального навчання глухих дітей, у якому провідну роль грало б формування в них словесної мови й мовного мислення. Це центральне й найбільш важке завдання всього навчально-виховного процесу.

Розвиток усного мовлення в глухих дітей Н. Д. Ярмаченко вважає “життєвою необхідністю, єдиним засобом прилучитися до чудесної скарбниці людських знань і досвіду, засвоївши величезну кількість знань, вироблених людством у процесі свого розвитку. З особливою силою це позначається на розвитку їхнього мислення, відкриваючи необмежені можливості вдосконалювання й тим самим розриваючи кільце соціальної ізоляції глухих. Таким чином, оволодіння звуковою словесною мовою як засобом спілкування й мислення є одночасно й самим могутнім фактором компенсації порушень слухової функції” [51, 123].

Розширюючи пізнавальні можливості глухої дитини, словесна мова сприяє її переходу від наочно-образного до словесно-логічного мислення, багато в чому формує особистість дитини, розширює її соціальні можливості.

Усне мовлення сприймається тими, хто чує,  на слух. Глухі використовують для цієї мети зір, так зване читання з губ, тобто зорове сприйняття усного мовлення по видимих рухах мовних органів [7].

Незважаючи на значні труднощі подібного способу сприйняття мови, що неповно виражає звукову сторону мови за допомогою видимих рухів артикуляційного апарата, навички зорового сприйняття у відомій мірі компенсують дефекти слуху. Навички читання з губ формуються у зв'язку з навчанням мови.

Як зазначає Зікєєв О.Г.: відтворення усного мовлення, вимовної її сторони спирається на збережені зорові, шкірний і руховий аналізатори. Використання залишків слуху грає також немаловажну роль і в сполученні з іншими аналізаторами сприяє засвоєнню вимови й формуванню навички читання з губ [18].

Усілякі спеціальні й технічні засоби, посібники призначені для використання збережених аналізаторів, сприяють розвитку усної словесної мови. Наприклад, віброскоп (прилад для контролю вібрацій, що виникають у різних частинах мовного апарату в момент його роботи) використовується для усунення деяких дефектів вимови, а вібратор, що перетворює звучну мову в механічні коливання, допомагає читанню з губ, роботі над вимовою глухих дітей, особливо над голосом і ритмом мови [31].

Через відсутність слухового контролю за власною вимовою звучна мова глухої дитини відрізняється нечіткістю, невиразністю, змазаністю. Для глухих дітей типові різні порушення голосу: слабка звучність, неадекватна висота голосу, фальцет, гугнявість, різкість, неприродність тембру. Постановці голосу, виправленню недоліків мовного подиху, артикуляційній і дихальній гімнастиці приділяється особлива увага в роботі з розвитку усного мовлення глухих дітей.

Важливою умовою словесного навчання є бажання й потреба глухої дитини відмовитися від більш доступної для неї жестової мови й перейти до вищої форми людського спілкування — усного мовлення.

У цьому бачив ключ до виховання й навчання глухих Л. С. Виготський: “Якщо усне мовлення стає потребою й витісняє в дітей міміку, то, виходить, навчання спрямоване по лінії природної над-компенсації глухоти; воно спрямовано по лінії дитячих інтересів, а не проти них” [10,47].

У процесі навчання глухих формуються й інші види мови — письмова й дактильна (ручна абетка, де дактильні знаки заміняють літери). Ці компенсаторні види мови сприймаються зорово і є найбільш доступними глухим дітям (особливо дактильна мова). Дактильна мова, що грає роль основного засобу спілкування на початковому етапі навчання, надалі переходить у розряд допоміжних засобів [18].

Усне слово стає провідним у процесі корекції наслідків дефекту. Так Дєнісова О.О. зазначає, що практика навчання глухих дітей показує, як, опановуючи словесну мову й одержуючи на її основі загальноосвітні й професійні знання, вони здобувають можливості подальшого розвитку [14].

За словами Синєва В.М. діти, які пізно втратили слух, але зберігли мову, мають певні переваги в психічному розвитку в порівнянні із вродженими глухими або тими, хто рано втратив слух. На ступінь сбереженості мови цих дітей впливає ряд факторів: час настання глухоти, умови зростання й розвитку дитини, рівень залишкового слуху, якість роботи з розвитку мови дитини [23].

Без спеціального виховання діти, що втратили слух у віці 4-5 років, до надходження  в школу виявляються майже без мови, зберігши лише невеликий, перекручений запас слів. Глухота, що виникла на більш пізньому етапі розвитку, не порушує словниковий запас, особливо при навичках письма й читання, що вже сформувалися.

Завдання спеціально організованого навчання й виховання — зберегти й розвинути усне мовлення, пізнавати дійсність на рівні словесно-логічного мислення.

Навчання дитини, яка пізно втратила слух, з одного боку, ускладнено обмеженою можливістю сприймати звернену до нього розмовну мову. Цей недолік компенсується за допомогою розвитку корекційної навички зорового сприйняття мови — читання з губ. Однак успішне розрізнення слів і фраз, зчитаних з губ, можливість уловити загальний зміст розмови залежать від рівня мовного розвитку дитини, мовного досвіду [18].

Іншою стороною, що викликає характерні ускладнення мовної діяльності дітей, які пізно втратила слух, є вимова. Вона відрізняється типовими особливостями: порушенням модуляції голосу, неточною артикуляцією звуків, слабкою звучністю, невиразністю, помилками в словесному наголосі й закінченні слів. Тому корекціина робота з дітьми включає спеціальні вправи на вироблення повноцінної вимови.

Особливе значення для розвитку мови цих дітей має послідовне нарощування словникового запасу, навчання грамоті й граматиці.

Діти, які пізно втратили слух, навчаються окремо від глухих дітей у спеціальних школах, де важливе місце приділяється розвитку зорового сприйняття мови й збереженню наявного мовного запасу [27].

Слабочуючі (приглухуваті) діти в цей час становлять значну частину дітей з порушеннями слуху. На відміну від глухих дітей вони мають залишковий слух, який можуть досить ефективно використовувати в процесі навчання, для спілкування з оточуючими й пізнання дійсності. На основі слухового сприйняття мови вони опановують обмежений мовний запас, який вводять у практику спілкування [23].

Однак усне мовлення в слабочуючих дітей при вираженій приглухуватості можуть успішно розвиватися тільки в умовах спеціального навчання.

По глибині порушення слуху при приглухуватості можна приблизно виділити чотири ступені — легку, помірну, значну, важку. До легкого ступеня приглухуватості відносять сприйняття мовного шепоту на відстані 3-6 м, а розмовної мови — 6-8 м. При помірному ступені приглухуватості мовний шепіт  сприймається на відстані 1-3 м, а розмовна мова — 4-6 м. При значному ступені приглухуватості шепіт чутний на відстані не далі 1 м від вушної раковини, а розмова середньої гучності — 2-4 м. При важкому ступені приглухуватості розрізнення мови шепотом можливо на відстані не далі 0,5 м, а розмовної — не більше 2 м. При приглухуватості в дітей особливо важливо враховувати не тільки ступінь зниження слуху, але й  час, коли наступило це зниження [39].

Здатність до засвоєння мови обмежена в часі. Уже на першому році життя розвертаються процеси випереджального забезпечення мовної функції, які при відсутності відповідного підкріплення поступово вгасають. Так, при вродженій, вчасно не розпізнаній приглухуватості до кінця першого року життя дитини знижується інтенсивність передмовних дій (мугикання, белькіт). Така дитина майже не засвоює мовні навички й переходить на мову жестів. Несформованість мовної функції до 4-5 рокам створює вкрай тяжкі умови для подальшого мовного розвитку. Рання приглухуватість, що наступила в до-мовний період життя дитини, викликає значне мовне недорозвинення, що вимагає спеціального навчання. Виникнення приглухуватості після формуровання мови не обмежує подальшого досить інтенсивного її розвитку, незважаючи на недоліки, які викликані зниженням слухової функції й проявляються в характерних рисах мови слабкочуючих [31].

Відносна бідність словникового запасу сполучається з неправильним засвоєнням і вживанням понять. Діти легко змішують предмети й дії, близькі по звучанню слова. У більшості випадків слова сприймаються на слух не повністю. Це позначається й на вимові. Загальними характерними ознаками вимови приглухуватих дітей є змазаність артикуляції й невиразність інтонації.

Порушення вимови слів залежать від ступеня зниження слуху. Глибоке зниження слуху веде до грубого перекручування слів, часто від них залишаються лише контури (“муванти” — замість умивається). Вимовляючи слова, слабочуючі діти змішують звуки: дзвінкі із глухими, шиплячі зі свистячими, тверді з м'якими, пропускають звуки в словах (собака — “сапака”, шапка — “сапка”) [27].

На думку Зікєєва А.Г. особливістю мовного розвитку слабочуючих є те, що вони, успішно опановуючи вимову ізольованого звуку, не можуть правильно вимовляти його в словах, або вживання такого звуку виявляється нестійким,  легко замінюється звуком, подібним по звучанню. Причини дефекту вимови в цьому випадку пов'язані не з артикуляційними моторними ускладненнями, а з недостатнім оволодінням звуковим складом слів, перекручено сприйнятих на слух [18].

Порушення граматичного ладу також є типовим для мови слабочуючих. Створюючи речення, вони опускають окремі його члени, допускають порушення морфологічних норм, помилки у вживанні різних частин слова.

Цілком закономірно, що характерні відхилення в усному мовленні слабочуючих (заміщення звуків у вимові) відбиваються в їхній письмовій мові заміщенням букв, що породжує численні помилки в письмових роботах.

Бідність словника, несформованісгь граматичного ладу мови, перекручене засвоєння понять ускладнюють розуміння тексту, що читається. Діти часто не розуміють у тексті навіть знайомі слова.

Отже, аналізуючи вище сказане, відмічаємо, що мова регулює поведінку й всі види діяльності дитини. Тому виховання дітей з неповноцінною мовою викликає певні труднощі. Глибокі порушення слуху й мови сприяють соціальній ізоляції аномальних дітей, тому що їхня участь у різних видах спільної діяльності з дітьми, що  нормально чують, обмежено. Таким чином, глибоке й стійке порушення слуху впливає на психічний, фізичний і особистісний розвиток дитини.

І знову звертаємо увагу на слова Зікєєва А.Г.. а саме на те,що глухий від народження без спеціального навчання його сурдопедагогом-дефектологом не може опанувати мову слів. Маючи природній інтелект і всі інші аналізатори, крім слухового, він здатний розвиватися на основі жестової мови. Однак жестова мова не здатна замінити словесну. Тому мислення глухого, ненавченого мові слів, залишається на рівні відбиття реальної дійсності й носить конкретний, наочно-образний характер. Розвиток компенсаторних сил організму глухого без навчання мові слів дуже й дуже обмежений. Глухий без мови залишається німим. Здорові сили організму, інтелектуальні духовні, емоційно-вольова, мотиваційна й практична сфери його як потенційної особистості не одержують належного розвитку. Це й визначає соціальний статус глухого. Залишаючись людиною по своїй природі (біологічно), він залишається осторонь від повноцінного життя в суспільстві людей, перебуває практично в соціальній ізоляції. Перебороти фізичну недугу — глухоту і її наслідок — німоту можливо лише при навчанні глухій мові слів як засобу спілкування, пізнання й мислення. Це саме важке й спеціальне завдання, розв'язуване лише в умовах спеціального виховання й навчання глухих дітей [18].

Якщо мова йде про оволодіння мовою дитиною, що чує, розрізняють усну й письмову форми словесної мови. У такому ж порядку й відбувається оволодіння мовою слів у нормі — дитиною яка чує. Дитина, яка чує, сприймає на слух звернену до неї мову, відтворює її по наслідуванню. Вступаючи в різноманітні відносини зі старшими й собі подібними, він практично засвоює мову слів, пізнає навколишній світ, розвивається й біологічно, і соціально. Біологічне і соціальне являють собою не суму двох елементів що складаються, а взаємозалежну, взаємообумовлену, неподільну єдність — цілісний комплекс [39].

Глуха дитина перебуває в інших умовах стосовно дитини, що чує. На слух вона не може сприймати усне мовлення. Отже, потрібно для нього створити відповідні його природі умови. Потрібні обхідні шляхи для оволодіння мовою слів.

По-перше, глухий сприймає усне слово зорово. Його спеціально навчають читанню усного мовлення з обличчя. По-друге, він навчається дактильній мові. При дактилюванні в дитини розвиваються м'язові кінестезії руки.

Для глухого показування рукою — це не простий рух пальців руки. Одночасно відбувається розвиток вищих психічних і фізіологічних процесів кори головного мозку, функцій центральної вищої й периферичної нервової системи. При дактилюванні в глухого утворяться міцні нейродинамичні зв'язки між кінестезіями кисті руки, артикуляційного апарата й корою головного мозку. По-третє, дитина, коли артикулює, розвиває мовний апарат, голосоутворення, мовний подих, відбувається відповідна рефлекторна діяльність. По-четверте, завдяки звукопідсилюючій апаратурі, у дитини розвивається слухове сприйняття усного слова, його фонетичний образ. В-п'ятих, глуха дитина зчитує слово із пред'явленої сурдопедагогом картки, засвоюючи при цьому письмову форму мови. У процесі педагогічно доцільної діяльності глухі діти на тому самому мовному матеріалі засвоюють комплексно дактильну письмову й усну форми мови. Мова слів засвоюється глухими дітьми в процесі живого безпосереднього спілкування, тобто при виконанні й основної соціальної функції [23].

Таким чином, відмічаємо,що компенсуюча роль мови величезна й всебічна. Розвиваючи психічну діяльність, як функцію особливої частини матерії, що називається мозком людини, мова сприяє подоланню наслідків глухоти, розвитку соціальних і біологічних параметрів особистості глухого, максимально повній інтеграції й адаптації його в соціальному середовищі.




Комментарии