Главная       Продать работу       Заказать работу       Блог       Контакты       Оплата       О нас       Как мы работаем       Регистрация       Вход в кабинет
Тех. дипломные работы
   автомобили
   спец. техника
   станки
   тех. маш.
   строительство
   электроснабжение
   пищевая промышленность
   водоснабжение
   газоснабжение
   автоматизация
   теплоснабжение
   холодильники
   машиностроение
   др. тех. специальности

Тех. курсовые работы
   автомобили
   спец. техника
   станки
   тех. маш.
   строительство
   детали машин
   электроснабжение
   газоснабжение
   водоснабжение
   пищевая промышленность
   автоматизация
   теплоснабжение
   ТММ
   ВСТИ
   гидравлика и пневматика
   машиностроение
   др. тех. специальности

Тех. дополнения
   Отчеты
   Расчетно-графические работы
   Лекции
   Задачи
   Лабораторные работы
   Литература
   Контрольные работы
   Чертежи и 3D моделирование
   Тех. soft
   Рефераты
   Общий раздел
   Технологический раздел
   Конструкторский раздел
   Эксплуатационный раздел
   БЖД раздел
   Экономический раздел
   Экологический раздел
   Автоматизация раздел
   Расчетные работы

Гум. дипломные работы
   педагогика и психология
   астрономия и космонавтика
   банковское, биржевое дело
   БЖД и экология
   биология и естествознание
   бухгалтерский счет и аудит
   военное дело
   география
   геология
   государство и право
   журналистика и СМИ
   иностранные языки
   история
   коммуникации
   краеведение
   кулинария
   культура и искусство
   литература
   экономика и торговля
   математика
   медицина
   международное отношение
   менеджмент
   политология
   музыка
   религия
   социология
   спорт и туризм
   таможенная система
   физика
   химия
   философия
   финансы
   этика и эстетика
   правознавство

Гум. курсовые работы
   педагогика и психология
   астрономия и космонавтика
   банковское, биржевое дело
   БЖД и экология
   биология и естествознание
   бухгалтерский счет и аудит
   военное дело
   география
   геология
   государство и право
   журналистика и СМИ
   иностранные языки
   история
   коммуникации
   краеведение
   кулинария
   культура и искусство
   литература
   экономика и торговля
   математика
   медицина
   международное отношение
   менеджмент
   политология
   музыка
   религия
   социология
   спорт и туризм
   таможенная система
   физика
   химия
   философия
   финансы
   этика и эстетика
   правознавство

Гум. дополнения
   Отчеты
   Расчетные работы
   Лекции
   Задачи
   Лабораторные работы
   Литература
   Контрольные работы
   Сочинения
   Гум. soft
   Рефераты

Рефераты
   Авиация и космонавтика
   Административное право
   Арбитражный процесс
   Архитектура
   Астрология
   Астрономия
   Банковское дело
   Безопасность жизнедеятельнос
   Биографии
   Биология
   Биология и химия
   Биржевое дело
   Ботаника и сельское хоз-во
   Бухгалтерский учет и аудит
   Валютные отношения
   Ветеринария
   Военная кафедра
   ГДЗ
   География
   Геодезия
   Геология
   Геополитика
   Государство и право
   Гражданское право и процесс
   Делопроизводство
   Деньги и кредит
   ЕГЭ
   Естествознание
   Журналистика
   ЗНО
   Зоология
   Издательское дело и полиграф
   Инвестиции
   Иностранный язык
   Информатика
   Информатика, программировани
   Исторические личности
   История
   История техники
   Кибернетика
   Коммуникации и связь
   Компьютерные науки
   Косметология
   Краеведение и этнография
   Краткое содержание произведе
   Криминалистика
   Криминология
   Криптология
   Кулинария
   Культура и искусство
   Культурология
   Литература : зарубежная
   Литература и русский язык
   Логика
   Логистика
   Маркетинг
   Математика
   Медицина, здоровье
   Медицинские науки
   Международное публичное прав
   Международное частное право
   Международные отношения
   Менеджмент
   Металлургия
   Москвоведение
   Музыка
   Муниципальное право
   Налоги, налогообложение
   Наука и техника
   Начертательная геометрия
   Оккультизм и уфология
   Остальные рефераты
   Педагогика
   Политология
   Право
   Право, юриспруденция
   Предпринимательство
   Прикладные науки
   Промышленность, производство
   Психология
   психология, педагогика
   Радиоэлектроника
   Реклама
   Религия и мифология
   Риторика
   Сексология
   Социология
   Статистика
   Страхование
   Строительные науки
   Строительство
   Схемотехника
   Таможенная система
   Теория государства и права
   Теория организации
   Теплотехника
   Технология
   Товароведение
   Транспорт
   Трудовое право
   Туризм
   Уголовное право и процесс
   Управление
   Управленческие науки
   Физика
   Физкультура и спорт
   Философия
   Финансовые науки
   Финансы
   Фотография
   Химия
   Хозяйственное право
   Цифровые устройства
   Экологическое право
   Экология
   Экономика
   Экономико-математическое мод
   Экономическая география
   Экономическая теория
   Этика
   Юриспруденция
   Языковедение
   Языкознание, филология

Главная > Блог


Загально-наукове розуміння готовності шестирічок до навчання в школі

Проблема готовності першокласників до навчання у школі має особливе значення. З її вирішенням пов’язане визначення цілей і принципів організації навчання і виховання у дошкільних закладах. В той же час від її вирішення залежить успішність подальшого навчання дітей у школі.

У сучасній дидактиці, як і в психології, доки ще не існує єдиного і чіткого визначення поняття „готовності” або „шкільної зрілості”. Особливості організації учбової діяльності молодших школярів вивчали Я. А.Коменський, К.Ушинський, М.Пирогов, В.Сухомлинський та ін. педагоги.

Теорія Я.А.Коменського органічно пов’язує розумове виховання з моральним. У відповідності з цим Я.А.Коменський вважав, що найголовніша мета школи-стати „майстернею для вироблення із людей справжніх людей, із християн – справжніх християн....”. Знати, діяти і говорити - ось в чому суть мудрості, необхідна насолода всього людського життя” [32;2].

У всіх працях великого педагога червоною ниткою проходить твердження, що здоровий дух може бути лише в здоровому тілі, а здоров’я тіла і фізичний розвиток необхідні для розумової досконалості. Тобто, на думку вченого, виховання розумове і фізичне повинні бути взаємообумовленими.

В XVII столітті панувала думка, що дитина від народження наділена такою душею, інтелектуальними якостями та іншими здібностями, що й доросла людина. При цьому не бралися до уваги вікові особливості духовного розвитку дитини. Я.А.Коменський висуває в своїх роботах принцип природовідповідності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. При цьому вчений вважає, що процес виховання повинен по можливості починатися рано: як тільки у дитини з’являється самостійна мова, необхідно давати їй доступні для цього періоду знання із багатьох галузей, які в майбутньому повинна повідомити дитині школа.

Враховуючи особливості психічного розвитку дітей шестирічного віку, важливим компонентом активізації розумової діяльності є унаочнення навчального процесу. Цю ідею підтримував Я.А.Коменський. В своїй педагогічній системі  він протиставляв принцип наочності пасивному словниковому навчанню, відірваному від дійсності.

Великий дидактик підкреслює: „Ніяка бабка не в змозі вивести на світ плід, якщо не буде живого і сильного руху і напруження самого плоду[32; XX;9]. Основними властивостями  свідомого навчання Я.А.Коменський вважав не тільки розуміння, але й свідоме застосовувати отриманих знань на практиці. Виходячи з положень Я.А.Коменського, можна зробити висновок, що одним із ворогів свідомого навчання є безпосередність та інтелектуальні лінощі учнів в процесі навчання. Одним із діючих засобів вираження ліні педагог вважав працю.

На думку Я.А.Коменського свідомість і активність пов’язані з усіма сторонами навчання: з одного боку змістом, організацією, дидактичними і психологічними основами цього процесу, з методами і прийомами. Враховуючи вікові особливості дітей,  Я.А.Коменський радив на першому етапі навчання розвивати відчуття дітей, потім - пам’ять, мислення, і, на кінець мовлення і рух, тому що учень повинен вміти правильно виразити засвоєне і застосовувати його на практиці.

К.Ушинський вважав, що завдання школи полягають в тому, щоб „розвинути здібності дітей, природним нахилом розкрити в них розумний погляд на оточуючу природу; суспільні відносини  і зробити їх здатними до самостійного розумового життя та діяльності” [53;11].

Важливу роль, як засобу розвитку навчання, відводить К.Ушинський праці. В своїй роботі „Праця в її психічному і виховному значенні”, він підкреслював, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності.

Праця, по-перше, є основою, засобом людського існування і, по -друге, вона є джерелом фізичного, розумового і морального вдосконалення людини. К.Ушинський вважає діяльність і активність дитини одним з найважливіших умов її навчання. У відповідності з цим він надає велике значення  вимогам  до її організованості, вмінню розвивати прагнення до діяльності.

У психологічних статтях К.Ушинський підкреслює велике значення волі. Навчання він розуміє як активний, вольовий процес, де вчитель має привчати дітей долати труднощі. Дитині в процесі навчання не все буде цікаво, проте зусиллями волі вона усвідомлює свій обов’язок, привчається долати нецікаве і важке.

Розумова праця важка, вона швидко стомлює того, хто до неї не звик. Потрібно привчати дітей до цієї праці поступово, не перевантажуючи її непосильними завданнями.

Щоб правильно навчати дітей, розвивати розумові здібності, говорив К.Ушинський, треба добре знати їх індивідуальні та психологічні особливості, основні закономірності, загально педагогічні і дидактичні принципи навчання, які він виводив із закономірностей процесу пізнання.

Педагог ставив перед навчально-виховним процесом три завдання: освітнє, виховне, розвиваюче, які мають реалізуватися через зміст та методи навчання.

У навчанні треба передбачати: зміст і дозування навчального матеріалу, насиченість його для учнів, міцність засвоєння знань, зв’язок з життям, наочність, емоційність, виховуючи навчання  тощо.

Враховуючи порівняно швидку стомлюваність дітей молодшого шкільного віку, К.Ушинський рекомендував зміну занять і різноманітність методів.

Дуже важливу роль у педагогічній справі М.Пирогов відводить методам навчання, наголошуючи, щоб це „головне” не упускалося з поля зору, а було центром уваги педагогічного колективу школи. В центрі уваги педагогів повинні бути активні методи навчання, які б сприяли розвитку думки учнів, розвивали їх здібності та інтереси, прищеплювали вміння  самостійно працювати. Щоб забезпечити глибокі і міцні знання учнів, розвивати їх розумові здібності, треба широко впроваджувати наочність, вміло поєднувати наочність і слово в процесі навчання.

З високою оцінкою слова пов’язаний погляд М.Пирогова на роль і значення таких методів в школі, як розповідь вчителя, бесіди. При навчанні дітей раннього віку М.Пирогов рекомендував користуватися іграми. Він називав їх сильними вежами початкової освіти. При правильній, на думку М.Пирогова, організації гри, вона сприяє розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

У ході навчальної діяльності формування мислення та розумовий розвиток учнів здійснюється в органічній єдності з формуванням у них дійових знань. Знання - основа мислення, а в процесі формування дійових дій  знань формується мислення школярів.

З огляду на це цінними є теоретичні положення та практичні здобутки Василя Олександровича Сухомлинського у галузі розумового виховання учнів, який прагнув, щоб початкова школа стала „школою мислення, фундаментом творчих розумових сил учнів” [51;429]. Його ідеалом був вчитель, що є вмілим, вдумливим вихователем розуму дитини, та учень, який є мислителем, дослідником та умільцем. Щоб досягти цих ідеалів В.Сухомлинський закликав учителів дбати, „щоб дитина в початковій школі була перед усім думаючим, активним добувачем знань, допитливим шукачем істини, мандрівником у світі пізнання” [51;428]. Лише тоді знання, які засвоюють молодші школярі, будуть дійовими, а не формальним багажем. Учні зможуть застосовувати їх для розв’язання різних завдань у навчанні та практичній діяльності, а це у свою чергу сприяє формуванню вміння мислити.

У своїх працях, присвячених проблемі розумового виховання учнів, педагог неодноразово підкреслював, що знання  мають засвоюватися під час активного, самостійного виконання учнями мислительних операцій: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення та конкретизація: „дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженнях, пошуках, щоб усвідомлення наукової істини передували аналізу, зіставленню й  порівнянню фактів” [50;124]. Мислителем учень стане лише тоді, зазначає В.О.Сухомлинський, коли вчитель приходить до нього з цікавою думкою, запалює його своєю допитливістю, жадобою, ненаситністю пізнання, передає йому почуття гордості мислителя. Будучи центральною фігурою в школі, вчитель має бути постійним керівником розумової діяльності учнів.

Спонукаючи учнів на кожному уроці порівнювати та зіставляти, аналізувати й узагальнювати, доводити й оцінювати, вчитель не лише активізує думку учнів, а й готує необхідну психологічну основу для формування дійових знань.

Оскільки мислення розвивається тоді, коли учень зустрічає труднощі і самостійно їх долає, то важливим засобом розвитку мислення, стверджує В.Сухомлинський, є такі прийоми впливу на внутрішні процеси, за яких учень  у думці оглядає, досліджує широке коло фактів, явищ для вивчення проблеми. Доцільно завжди залишати щось недоведене, щоб дитині захотілося повернутися до того, що вона дізналась. „Недоговорене - це  ніби приманка для мислення школярів” [49;455]. Найефективнішим прийомом, на думку педагога, є постановка проблемних запитань. Відповісти на ці запитання неможливо без залучення набутих знань, і, „чим більше фактів аналізується, порівнюється, тим глибше усвідомлюється кожне запитання як проблема”[51;252]. Створюючи проблемну ситуацію, вчитель збуджує найважливішу рушійну силу розумової активності - перехід від досягнутого рівня знань і розумового розвитку до нової сходинки на, яку треба піднятися в процесі оволодіння новими знаннями.

У своїх працях В.Сухомлинський розкриває різні джерела розумового розвитку дітей. Але найголовнішими із них   вважає природу, оскільки краса природи   загострює прийняття і пробуджує мислення дітей.

„Думка дитини виявляється у її активному ставленні до навколишнього світу” [50;238]. Проте не сама природа, а запитання, що виникають у процесі її спостереження, встановлення причинно-пошукових зв’язків, є джерелом формування „учня - мислителя”. У книзі „Серце віддаю дітям” Сухомлинський висвітлив систему своєрідних „уроків мислення” серед природи, що проводились у Павлиській школі. На цих уроках учням пропонувалися завдання на основі  спостережень у природі, які потребували активного мислення. Завдяки таким завданням діти „замислюються над причинами явищ, починають розуміти загальний зв’язок у природі, вчаться аналізувати і синтезувати, роблять припущення і перевіряють їх на практиці” [50;253]. Чим частіше співвідноситься думка з конкретними явищами, тим більше вони осмислюються, тим глибше розвивається мислення. У дитини виробляється певний стиль розумової діяльності: думки спрямовуються на ті сторони явищ, у яких є щось приховане, незрозуміле з першого погляду. Перед нею розкривається закономірності, які неможливо бачити безпосередньо, але про які можна зробити висновок на основі видимих предметів, явищ. Досліджуючи причинно-наслідкові зв’язки в процесі  спостереження,  учень поступово оволодіває абстрактним мисленням.

Завдяки урокам мислення школяр стає „трудівником думки”. Хоча, як стверджує В.Сухомлинський, „уроки мислення” не є чимось універсальним; це не єдиний спосіб виховання розумових здібностей і бажання дітей учитися” [51;430]. Але враховуючи вікові особливості сприймання та мислення дітей молодшого шкільного віку, такі уроки є найдоцільнішим засобом формування мислення вихованців, їх ставлення до розумової праці. Найголовніше, що завдяки таким урокам мислення вже у молодшому віці дитина свідомо дорожить тим, що вона – мисляча особистість. А без цього не може бути й мови про свідоме і дійове засвоєння знань.

Деякі вчені однією з головних умов формування інтелектуальної готовності до навчання у школі вважають розвиток пізнавального інтересу  (А.Коменський, Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Ф. Гербарт, К.Ушинський тощо).

Інтерес дітей до навчання - велика рушійна сила, яка відкриває розум і серце дитини для благотворного впливу науки. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв’язки, і, переборюючи перешкоди, досягає радісного осмислення, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності.

А.Коменський, борючись із схоластикою та середньовічним аскетизмом, надавав інтересові у навчанні великого значення. Тільки завдяки інтересу учень „горітиме бажанням навчатися, не лякаючись ніяких труднощів, аби опанувати науку” [32;200].

Джон Локк у теорії виховання джентльмена зазначав: „Вихователь, займаючись із дитиною, повинен пробуджувати її інтереси до учення, розвивати її допитливість” [40;44]. Джон Локк зазначав, що слід широко використовувати дитячу допитливість, бо з неї виростає прагнення до знань.

Ж.- Ж. Руссо доводив, що при виборі предметів вивчення слід виходити з інтересів дитини, велику увагу при цьому приділяв самостійному дослідженню учнем явищ, які спостерігаються.

У роботі „Нариси з педагогіки” Й.-Ф. Гербарт  визначив інтерес як вид розумової діяльності, зумовлений навчанням. На думку Й.-Ф.Гербарта, розвиток інтересу – найближче завдання навчання. К.Ушинський розглядав інтерес як засіб успішного навчання. 

Ш.Амонашвілі вважав, що кожен вчитель завжди повинен поспішати до дітей, радіти кожній зустрічі з ними; тоді діти будуть поспішати в школу і від всього серця радіти кожній зустрічі зі своїм вчителем. Вчителі твердо повинні відмовитись від суперечних гуманістичному вихованню та принижуючих особистість дитини авторитарності та імперативності і таких форм їх прояву як крик, демонстрація самолюбства, грубість, погрозу, силування. Для того, щоб підготувати учня до навчання у школі, треба навчити дітей думати, міркувати. Яким же чином це зробити? Перш за все, вчителю необхідно частіше міркувати вголос та на очах у всіх маніпулювати з предметами, тим самим робити наочним те як мислити та діяти. Потрібно давати дітям спеціальні завдання, розв’язання яких буде неможливим без роботи  думки, але при цьому допомагати їх побудувати план послідовних розумових операцій. Вчитель повинен утворити, такі умови, щоб діти змогли вільно утворювати, доказувати, відхиляти, сумніватися. Велике значення для формування інтересу у дитини до навчання має перший підручник. Справа в тому, що дитині не подобається одноманітність, і, коли ми довгий час - на протязі всього навчального року –„прив’язуємо” її до однієї книги, вона починає їй набридати, втрачається інтерес дитини як до книги, так і до навчання.

Отже, чому б не зробити перший підручник з чотирьох частин. Спочатку дитині давати першу книгу, її завершення можна відмінити: -„Бачите, як ми виросли, до другої книги переходимо!” і т. д. Дитині дуже сподобались би ці книжки. Вона б побачила, що росте, іде вперед. Кожного разу у неї виникали б нові пізнавальні прагнення.

Емоційний настрій уроків, пізнавальні прагнення дітей на цих уроках підсилюються чи слабшають в залежності від того, як організоване життя дитини на протязі всього шкільного дня. Дитина буде тягнутися до уроків, якщо вона знайде в них умови для більш цікавого та стрімкого продовження свого життя.

В.Шаталовим була розроблена нова методика побудови учбового процесу. Однією з важливіших умов формування готовності учнів до навчання є відповідність між наявним у школяра фронтом діючих знань і вимог до нього, які ставляться в зв’язку з вивченням нового програмного матеріалу. Для утворення таких умов методикою В.Шатолова передбачена систематично перевірка наявності знань.

Другою умовою успішного навчання є свідомість теоретичних знань - нових понять, закономірностей, правил, їх розуміння. Введення складного для школяра матеріалу стає можливим за умов наявності „опорних сигналів”(ОС). ОС являє собою наочну схему, в якій відбиті необхідні для засвоєння одиниці інформації, представлені різні зв’язки між ними, а також введені позначки, які нагадують про приклади, які залучаються до конкретизації абстрактного матеріалу. Крім того, в них подана класифікація знань за рівнем значимості (червоним кольором –найголовніше, зеленим – менш суттєве і т. д.).

Використання ОС допомагає встановити зв’язки між явищами, їх співставляти, логічно обробити матеріал та перевести його в довготривалу  пам’ять. Опорні сигнали необхідно повісити в класі після первинного пояснення матеріалу.

Готовність школярів до навчання ускладнюється інертністю мислення деяких учнів. Їм важко засвоювати знання, вони уникають інтелектуальної напруги, для них притаманна низька розумова дієздатність.

Достатньо відповідає особливостям психіки відстаючих в навчанні учнів широке використання в учбовому процесі ігрових ситуацій як засобів активізації мислення. Гра викликає у дітей позитивну емоційну реакцію, знімає страх перед невдачею, що дозволяє перемогти їх розумову пасивність. Гуманність, бережне ставлення до особистості, яка тільки-но формується, віра в її можливості, в те, що кожен школяр по-своєму талановитий – все це відповідає психологічним вимогам, які повинні бути закладені в основу роботи з дітьми, які переживають труднощі в навчанні.

Проблемою шкільної зрілості займали А.Божович, А. Запорожець, А.Венгер, Я.А.Коменський та інші.

Л.Божович ще в 60-ті роки вказувала, що готовність до навчання у школі складається із розвитку мислительної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до мимовільної регуляції своєї пізнавальної діяльності та до соціальної позиції школяра.

Подібні погляди розвивав А.Запорожець, відмічає, що готовність до навчання у школі „представляє собою цілісну систему взаємопов’язаних якостей дитячої особистості, включає особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступень сформованості механізмів вольової регуляції дій і т. д. [54;55].

На думку В.Мухіної психологічна готовність дитини до шкільного навчання заключається в тому, що у неї вже до моменту вступу у школу складаються риси, які відрізняють школяра. Вони можуть скластися лише в  самому процесі шкільного навчання під впливом притаманних йому умов життя та діяльності.

В останні роки вже більшої уваги проблеми готовності до шкільного навчання приділяється за кордоном. При вирішенні цього питання, як відмічає Я.Їрасек (1978), співвставляються теоретичні побудови, з одного боку, практичний досвід, з іншого, а також дані експериментальних наукових досліджень. Найбільша кількість досліджень присвячено встановленню взаємозв’язків між різними фізичними та психічними  показниками, а також між цими показниками і шкільною успішністю.

В роботі „Діагностика психологічного розвитку”, на думку С.Штребела,  А.Керна,  Я.Їрасека та інших, кожна дитина, яка йде до школи, повинна володіти певними ознаками школяра: „бути зрілим в розумовому, емоційному та соціальному відношеннях”[31;9]. До розумової сфери автори відносять здатність дитини до диференційованого сприйняття, мимовільної уваги, анатомічного мислення та подібне.

Велика кількість досліджень, присвячених готовності дитини до школи упроваджується у США, у зарубіжній літературі часто шукають поняття „готовності” та „зрілості”.

А.Анастазі трактує поняття шкільної зрілості як „оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками” [54;54].

І Шванцара більш об’ємно визначає зрілість як досягнення такого степеня у розвитку, коли дитина „стає здатною приймати участь у шкільному навчанні” [54;55]. В якості компонентів готовності до навчання у школі І.Шванцара виділяє розумовий, соціальний та емоційний компоненти.

На думку деяких психологів, готовність до шкільного навчання дуже часто розглядається як функція віку, тобто дитина, яка досягла певного віку, тим самим вже вважається готовою до школи. На противагу цієї думки, Д.П.Озубел пропонує вважати готовність до школи функцією не віку, а поведінки, тобто діти, які досягли певного віку, не рівні за темпом дозрівання та мають різний соціальний досвід.

Д.П.Озубел пропонує у випадку непідготовленості дитини змінити програму у школі і тим самим вирівнювати поступово розвиток усіх дітей.

Деякі автори вивчають готовність дитини до школи з точки зору вимог сучасного навчання.

Необхідно відмітити, що не дивлячись на різноманітність позицій у всіх перерахованих авторів є немало спільного. Менше з них при вивченні готовності до шкільного навчання користуються поняттям „шкільна зрілість”, виходячи з хибної концепції, згідно якої виникнення цієї зрілості обумовлено в основному індивідуальними особливостями процесу спонтанного дозрівання  вроджених задатків і суттєво не залежить від соціальних умов життя та виховання.

Лише невелика кількість зарубіжних авторів (Р.Заззо, Дж.Брунер) критикують положення концепції „шкільної зрілості” і підкреслюють роль соціальних факторів, а також особливостей суспільного і сімейного виховання в її виникненні.

Аналізом досліджень проблеми психологічної готовності до школи займалася  Е.Кравцова. Вона виділяє 4 основні підходи до цієї проблеми.

До першого підходу можуть бути віднесені всі дослідження, які направлені на формування у дітей шестирічного віку певних вмінь та навичок, які необхідні для навчання у школі. Цей підхід отримав у психології та педагогіці розвиток у зв’язку з питанням про можливість навчання у школі з більш раннього віку.

В ході досліджень була встановлена необхідність давати знання в адекватній для цього віку формі.

Другий підхід заключається у тому, що з одного боку, визначені вимоги, які висуваються до дитини школою, а з іншого, досліджуються новоутвореннями та змінами у психіці дитини, які спостерігаються на початку молодшого шкільного віку.

Л.Божович відмічає: ”безтурботне проводження часу дошкільника змінюється життям, яке наповнене турботами та відповідальностями, - він повинен ходити до школи, займатися тими предметами, які визначені шкільною програмою, робити на уроці те, що вимагає вчитель; він повинен притримуватись шкільного режиму, підкорюватись шкільним правилам поведінки, домагатися гарного засвоєння за програмою знань і навичок” [31;5].

Л.Божович виділяє такі новоутворення у психіці дитини, які відповідають вимогам сучасної школи:

– певний рівень розвитку пізнавальних інтересів;

– готовність до зміни соціальної позиції, бажання навчатися;

– у дитини повинна виникнути опосередкована мотивація;

– внутрішні естетичні інстанції;

–  самооцінка.

Третій підхід: у працях, які належать цьому напрямку, досліджується генезис окремих компонентів учбової діяльності і знаходяться шляхи їх формування на спеціально організованих учбових заняттях. ”Розглядаючи учбову діяльність з точки зору її виникнення та розвитку, слід мати на увазі те, що її джерело - тільки єдине, цілісне психологічне утворення, яке породжує усі компоненти учбової діяльності в їх специфіці та взаємозв’язку” [31;5].

Четвертому підходу відповідають дослідження Д.Ельконіна та Е.Бохорського (1972). Гіпотеза авторів: новоутворення, в якому сконцентрована суть психологічної готовності до шкільного навчання, є здатність до підкорення правилам та вимогам дорослого.

В рамках 4-го підходу виконано дослідження Л.А.Венгера і Л.Цеханської. У ньому мірою і показником готовності до шкільного навчання виступило вміння дитини усвідомлено підкоряти свої дії заданому правилу при послідовному виконанні словесних вказівок дорослого.

На сьогоднішній день практично загальноприйняте, що готовність до шкільного навчання – багатокомпонентна освіта, яка потребує комплексних психологічних досліджень. В структурі психологічної готовності прийнято виділяти наступні компоненти (за даними Л.Венгера, А.Венгер, В.В.Холмовської, Я.Л.Коломинського, Е.А.Панько та ін.):

  1. Особистісна готовність.
  2. Інтелектуальна готовність.
  3. Соціально-психологічна готовність.

Особистісна готовність включає формування у дитини готовності до прийняття нової соціальної позиції - положення школяра, який має коло прав та обов’язків. Вона виражається у відношенні дитини до школи, до учбової діяльності, вчителя, самого себе. В особистісну готовність входить і певний рівень розвитку мотиваційної сфери.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань, вміння дитини порівнювати відомі їй предмети, бачити схожість і відмінність, вміння знайти для групи предметів спільну ознаку і об’єднати їх, якось назвавши.

Соціально-психологічна готовність включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони могли б спілкуватися з іншими дітьми, вчителем. Даний компонент передбачає розвиток у дітей потреби у спілкуванні з іншими, вміння підпорядковуватись інтересам та звичкам дитячої групи, розвиток здібностей дозволять справлятися з роллю школяра в ситуації шкільного навчання.

Підготовка дітей до школи за змістом і спрямованістю поділяється на загальну й спеціальну. Перша передбачає ознайомлення дітей з елементарними моральними нормами та етикою поведінки, виховання пізнавальних інтересів, бережного ставлення до природи, формування самостійності, відповідальності, наполегливості. Друга має на меті озброїти дітей знаннями та уміннями, які безпосередньо визначають можливості включення в навчальну діяльність, або які тією чи іншою мірою вводяться в зміст окремих дисциплін початкової школи (навички читання, розв’язання простих арифметичних задач, звуковий аналіз слів тощо).

Конкретними результатами підготовки дитини до школи та рівнем загального психічного розвитку зумовлена і її психологічна готовність до навчання. Вона включає такі компоненти:

– мотиваційна готовність, тобто бажання вчитися, становлення до учення як до діяльності;

– розумова готовність, що передбачає наявність певного обсягу знань та уявлень про навколишню дійсність, розвиток розумових дій, за допомогою яких дитина здатна робити певні висновки та узагальнення в процесі сприймання й відтворення побаченого й почутого;

–   вольова готовність, що лежить в основі цілеспрямованої діяльності й поведінки, їх підпорядкованості свідомості Завдяки чому дитина здатна довільно спрямовувати свою психічну активність та керувати собою, виходячи з вимог діяльності, правил поведінки, моральних норм, доступних її вікові;

–  готовність до встановлення й підтримання ділових та емоційно позитивних стосунків з дорослими й однолітками, вміння співдіяти в процесі колективної діяльності.

Важлива сторона психологічної готовності до школи – достатній рівень вольового розвитку дитини. Типічною рисою, яка відрізняє шестирічних дітей, є співпорядкування мотивів, які дають дитині можливість керувати своєю поведінкою, і які необхідні для того, щоб одразу ж, прийшовши в перший клас, включитися у загальну діяльність, прийняти систему вимог, які висуваються школою та вчителем.

Важливе значення має гарне орієнтування дитини у просторі та часі. Майже з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, знання направлення простору.

Отже, однозначного визначення поняття „готовності до навчання” у сучасній дидактиці не існує. Різні науковці по-різному розуміють поняття „шкільної зрілості”, але більшість сходиться на думці, що основними компонентами готовності першокласників до навчання у школі є особистісний, інтелектуальний і соціально-психологічний.




Комментарии